Не вбивай. Батурин.

чолобитнею сотники і другі старшини із поблизьких сіл і містечок. Всі вони стверджували погану

вістку, що гетьман Мазепа перейшов до шведів і дуже його за те ганили. Усіми силами

відпекувалися від якої-небудь співучасті в цьому злочині і, як тільки могли й уміли, впевнювали

світлійшого в своїй непохитній вірності й преданності до його величества царя.

Меншиков лаяв їх щонайобидливішими словами, гримав на них як на своїх пахолків і,

нагнавши їм великого страху, відпускав у ласці.

Відходили застукані й заголюкані, принижені в своїй гідності людській і народній, але з

надією в своїх маленьких, бідних душах, що, може, царський гнів далекою бурею прогримить

понад ними, може, їм поталанить зберегти себе та свої маєтки.

Упоравшись з прохачами, Меншиков написав до царя лист про нечуваний і несподіваний

злочин Мазепи і найпокірніше радив розіслати з того приводу маніфест. На гадку Меншикова, в

тім маніфесті треба представити Мазепу як великого ворога всього православного народу,

вичислюючи всі злочинства й тягарі, яких гетьман за час свого довгого регіментовання

допустився. Треба числитися, що Мазепа розішле й свої брехливі відозви до народу, так тоді

добре буде, якщо царське слово скорше й голосніше промовить до розуму і до совісті людей.

Цей лист вислав Меншиков окремим курієром до царя, котрий стояв у Погрібках над

Десною, наглядаючи над рухами шведського війська.

Щолиш тоді заспокоївся, та не дуже, бо годі було наперед угадати, як цар поставиться до

цеї несподіваної вістки.

Можна було боятися, що Петро, не маючи нагоди покарати Мазепу, зжене гнів на своїх