Не вбивай. Батурин.

його думки, як вгадує вірний пес думки й бажання свого пана.

Віддав письмо і відпустив штафету.

Їздці гукнули на коней, ті рванулися з місць і потонули в пітьмі. Меншиков і собі пустився в

дальшу дорогу. Під'їжджаючи до найближчого села, запримітив незвичайний рух. На майдані,

недалеко церкви, горіло огнище і гарчав тарабан. Селяни, стривожені одним і другим, вибігали зі

своїх хат і ставали гуртами, з острахом дивлячись на царських ратників. Нічого доброго від

їхньої нічної гостини не сподівалися.

— Старшина де? — гукав вусатий райтар. — Чому його чорт не приніс, хоче кулею в

безмозкий лоб дістати?

Сільський старшина, сивоголовий, поважний дідусь, висунувся з товпи і поклонився в

пояс.

— Прийшов, старий чорт? — привітав його вусач. — Так прикажи свому дідьчому кодлові,

щоб колесом ставали й слухали, що приказує батюшка цар, а то колесо вас не мине, бунтівники,

супротивники черкаські!

— Колесом ставайте, люди добрі, колесом, дітоньки любі, — тихо там, добре слухайте,

що їх милості, люди царські читатимуть.

Народ окружив колесом огнище і в безмовній покорі слухав незрозумілого маніфесту

царського. Вусатий райтар читав його голосом грімким, але однозвучним, незважаючи на знаки

перепинання, немилосердно шматуючи речення та відпочиваючи якраз не там, де треба, — із-за

чого зміст царського письма затемнювався дорешти.