Не вбивай. Батурин.

— Я скінчив, ще тільки чорнило присхне, — і Орлик поклав перед гетьманом на столі

гарним крученим письмом записаний лист зеленкуватого грубого паперу.

Гетьман перечитав.

— Справляти нема коли. Хай буде й так. — Поклав свій повний підпис. — Хай з Богом

іде. Треба виправити зараз-таки, нині, негайно. І не будь-ким. Діло важне.

Орлик підіждав, аж присохло чорнило на гетьманському підписі, зложив лист, надписав,

прибив велику печать і вийшов.

— Може, заспокою царя на деякий час, — сказав гетьман, звертаючися до свого небожа.

— Надовго не заспокоїть їх ніхто.

У СМОЛЕНСЬКУ

Раннім ранком загомоніли дзвони в усіх смоленських церквах. Як на Великдень і як на

пожар. Один наперед другого голосніше, сильніше, скорше. Дивно, що не порозбивалися, не

повпивалися, не повихоплювалися зі своїх ярем на старинних дзвіницях, котрих основи тямили

ще давні, княжі часи. Церковні брами замаєні галуззям, квітками, хоругвами. Перед церквами

арки з надписами із Святого письма. Стежки посилані дніпровим піском і рінячками.

У городі Смоленську сім тріумфальних брам, з вежами й вежечками, з цибулястими

куполами й баньочками, розмальованими й позолоченими, аж за очі бере.

На одній святий Юрій на білому коні списом пробиває смока. На голові святого

Мономаховий вінок, з-під нього в'ються жмутки чорного, буйного волосся, грізно глядять

випулксті очі, надуваються червоні, масткі губи. Через плече голуба лента. Юр — Петро. А смок