Не вбивай. Батурин.

спізнився, — голова не його. Сам цар знамените бубнить, розуміє цю штуку. «Ді-дрррум-бум-

бум!.. Ді-дрррум-бум-бум!»

По вікнах, по дверях, по кришах домів, як олов'яний град, розсипаються глухі, настирливі

звуки «ді-дрррум-бум-бум!»

Барабанщики в такт ногами сильно викидають, болото з-під черевиків скаче на одіж і на

лиця людей. Подаються взад, попід мури.

«Шведи! Шведи!» — біжить з уст до уст. Товпа хвилюється, кождий рад побачити

приниження тих, що привикли до слави. (Хто не дивиться радо на горе своїх ближніх).

Пересуваються мовчаливі чвірки, в пошарпаних синіх каптанах, в чоботях рваних, з

поперев'язуваними головами, з руками на опасках. Нерадо тримають крок, ступають, як чужими

ногами, прикрий хід. Шведські полонені в тріумфальному поході царя Петра. Перед ними їх

хоругви. Вели їх перше до побіди й слави, тепер у неволю ведуть. Ніби розуміють це. Не

розвіваються гордо, похилилися вділ, ніби руки в розпуці опустили, і замітають землю, чужу,

непривітну. Товпа їм грозить кулаками. Падуть лайливі слова, вереск, свист, хтось плюнув.

Бранці ніби не бачать того. Хто згадує минулі хвилини побід, хто надіями забігає в будуче.

Живий ще Карло, живі каролінці, ще не скінчилася війна! Реви, товпо, плюй, скаженій,

піддобрюйся цареві, котрий глядить на тебе, гірш ніж на стадо худоби, — на те ти товпа!..

Прости їм, Господи, не знають бо, що творять.

Якийсь молодий швед сильно на ногу налягає. Не може дальше йти, ще не витягнена

куля. Сперся на свого товариша і — плаче. З болю чи з сорому. Закрив очі рукою, закусив зуби,