Не вбивай. Батурин.

тисяч 25! Це вже не жарт. Це дуже зміняє рахунок, — перехилює важку на бік Петра.

Розуміють це гетьманові старшини. Похнюпили носи, не налягають на нього, щоб

спішився до Карла. Але зате цар кидає його туди.

Цар безнастанно настає на гетьмана Мазепу, щоб він з останками свойого війська

приставав до нього.

Дивно й підозріло. Сил у гетьмана мало. І в краю його треба, бо анархія росте. Цар

повинен це розуміти. А все ж таки кличе. Посол за послом іде, від нього, від Меншикова, від

Шереметєва, від київського губернатора. Спокою йому не дають. Чому? Чи не хочуть дістати

його в свої руки? Мабуть, що так. Особливо тепер, після того, як Улашин, з листом від

Понятовського до Мазепи, попав у царські руки. Це також безголов'я. Понятовський, резидент

короля Станіслава при боці Карла XII, пише до гетьмана лист і посилає його так необачно, що

післанець з листом попадає в руки царя. Божевільні. Вони ж можуть згубити Мазепу. Улашина

припікали огнем. Лихий зна, що він вибалакав на муках. Що б не сказав, самого листа досить.

Писаний документ, не те, що доноси Кочубея. Діло куди гірше.

Гетьман стривожився дуже. Такої скрути не тямить. З усіх боків обскочили його.

Переказують, нібито цар дуже ласкавий до нього, ніби ніяким доносам і доказам не вірить

і дійсно хоче бачити гетьмана біля себе, як старого досвідченого вожда й одинокого свого

союзника. Але покладайся на те! Це можуть бути звичайні московські хитрощі, щоб тільки

гетьмана заманити до себе.

Не піде. Ніяк не піде. Перед ним одинокий шлях — до Карла. Кличе Орлика й