Не вбивай. Батурин.

— король Карло. Бритий, зіркатий, на висках жмутки волосся, як лиликові крила. Царський спис

пробив його наскрізь, пришпилив до землі. Він в'ється з болю, сичить, сіркою дише. «Слава

побілившому дракона!»

Діти з острахом дивляться на візерунок. Їх відганяють від брам, щоб не спиняли роботи,

котрої ще чимало. Цілі дерева привозять з лісів і вбивають рядами від воріт до воріт... Туди

проїде цар.

Вулиці замітають, вигортають Бог вість колишнє болото. Поспішаються, бо сонце вже

зійшло. Цілу ніч робили при лампах і смолоскипах, не жалуючи ні труда, ні грошей, щоб

приподобатися побідоносному цареві, і коли ласки не запопасти його, так хоч не бачити гніву.

«Страшний бо цар во гніві своїм!»

У вікнах хат виставлені образи святого Петра, Георгія, Андрея, в знатніших попадаються

портрети царя, мальовані рукою місцевих малярів. Перед образами свічки. Їх запалять, як

надійде похід. Перед дверима стільці, накриті рушниками, на них хліб-сіль.

Останки колишнього замку, мохом порослі муривали дрижать від реву гармат.

Пригадують колишні бої з року 1611-го і 1632-го під стінами Смоленська.

На Дніпрі уквітчані галери.

Між щоглами на шнурах хоруговки, на щоглах великі хоругви мають з чорним вірлом, з

буквами царськими.

Город кривичів, насліддя Вячеслава і Всеволода Ярославовича, жемчуг у вінку Мономаха,

стелиться під ногами московського царя. Забуває славні часи Ростислава, коли його купецькі