Не вбивай. Батурин.

судна сунулися по бистрих хвилях Дніпра, коли великий Новгород і гордий Псков шукав з ним

приятельських зв'язків і підчинявся його впливам. Забуває незабутнього князя Святослава,

котрий так завзято боронив його незалежності від Москви і від Литви, та покірно стелиться під

ноги царя-побідника, царя-антихриста.

Дзвони на смоленських церквах гудуть, ревуть гармати, лопотять хоругви. Народ

стурбовано чекає.

— Як над'їде, на коліна падай.

— Не треба. Цар не любить того.

— А як?

— Смирно стій. На нього дивись.

— А що кричать — «гура!» чи як?

— Що другі кричатимуть, кричи.

— О Господи, як страшно!

— Чим більший цар, тим гірший страх. Не знаєш?

— І хотіла би побачити його, і боюся. Кажуть, як яку дівку сподобає, зараз до себе бере.

— А ви не раді, — правда?

— Тю!

Розмову заглушують бубни. Харчать, гаркотять, грюхотять. Цілий відділ барабанщиків іде

і бубнить. Як один.

Всі руки враз вгору піднімаються, всі палки в один мент на бубни падуть. Хай би один