Не вбивай. Батурин.

перед ворогом пустиню. Злі люди те саме потрапляють. Зло заразливе, як хороба.

Сімнадцять віків лицемірства, облуди. Говорять одно, а роблять друге, слова гарні, а

вчинки погані. Каїнові нащадки.

Дійшов до лісу, — сів.

Сам-один. За поясом пістоль. Тільки оборони. Добре так. Наскучили варти, шпиги,

охорона. Хоче свобідно дихнути. Не віднині. Не годен. Все слухай когось. Слухай, що Меншиков

скаже! Меншиков, воєвода, бояри, цар... Ось яка воля в гетьмана України!

Кинути те все: маєтки, почесті, булаву — і йти до якогось скита, до пустельника, що між

камінням ютиться. Збирати гриби, носити зимну воду з джерельця в лісовому проваллі і

дожидати смерті. На світ дивитися, як на пекло. Всі чортові служать, свідомо чи ні, але служать.

Пригадав собі череп людський, що стрінув раз у садку біля якогось двора, в котрім на

кватирі стояв. Череп був сухий, білий, з білими, здоровими зубами. В ньому шерщені гніздо собі

звили. Мід зносили до нього. Шерщені людські в черепах ближніх своїх насолоду для себе

збирають...

«Дуриш себе, що пекло в рай перетвориш, з чортів ангелів поробиш. Люди лиш силі

коряться. Сила — їх Бог. Боги старинних народів силою сильні були. Не доросли ми, щоб

слухати моральної сили. Любов, милосердя, правда... Що таке правда? Що для кого корисне, те

його правда. Петрова правда — береги морські в свої руки дістати, розбити пороги Дніпрові,

пшеницю українську до Москви везти, їсти, пити, веселитися, колесувати, живцем шкуру драти,

жарити тих, що не слухають його. Що кому вигідне, те для нього й правда. Гидко!» В селі