Не вбивай. Батурин.

за ними. Донька горілиць лежала. Великі сині очі кликали о помсту до неба...

Гетьман хоче забути ті очі. Він вийшов перейтися, втік перед війною, біжить у гайок, щоб

забути військо, прикази, тривогу. З природою хоче побути сам на сам. «А невже ж у природі

мир? В природі вічний бій за корм, за право до життя. Звір звіра жере, ростина соки з ростини

висисає, скрізь боротьба, насила, кривда. Весь світ одна гидь!»

Шуліка стрілою з неба на землю упав. «Певно, миш зловив, поживиться. Закон життя.

Сильніший слабшого нівечить, треба бути сильнішим». Прискорює ходи, втікає перед власними

гадками. Не пустимо тебе, не втечеш! Ти не безвинний, на приказ твій люди людей мордують!

«Хочу завести лад, щоб мир по війні настав».

«Дуриш себе, миру не буде тут ніколи. Це край могил. Зі старих могил нові виростають, як

діти з батьків. Це степ!»

«Хочу степ перетворити в поля, в хутори, в міста. Хочу людям людські закони дати, мир і

добро».

«Дуриш себе! Панувати хочеш, приказувати, стояти наверху, бо насподі важко. Не втікай

перед нами, не пустимо тебе!»

«Геть!»

Стає і озирається позад себе. Бабське літо снується над полями. Повітря дрижить,

міниться, як розтоплений опаль.

На виднокрузі дими. Села горять. Гуляють гільтаї. Хто їх прибере до рук і де є та

моральна підстава, щоб уговкати їх? Цар палить цілі великі простори, проганяє людей, робить