Не вбивай. Батурин.

— Може б, так відчинити вікно? — питається несміливо свого шефа.

— Будь ласка, — згоджується Головкін, і один з писарів кидається сповнити його волю.

— Не те, не те! — противиться Шафіров. — Виш, який чорт! Життя збавити хоче. Відчини

останнє, біля дверей, щоб не віяло на мене. Параліж!

Писар зіскакує з крісла, кулиться, як пес, котрого мають бити, і відчиняє останнє вікно, з

котрого не буде на віце-канцлера дути.

Відчинивши, вертає на своє місце при окремім столику збоку. Там їх двох сидить і

піддячий. Перед ними гербові бумаги і цілий жмут свіжозаструганих пер. Канцлер нахмурив

брови, ще раз донос читає. Точки, до яких має придиратися, зачеркнені червоно. Киває на

Шафірова пальцем, цей присувається до нього. Канцлер показує йому 13 пункт Кочубеєвого

доносу і порівнює його з ранішим доносом, який подав Осипов. — Контроверзія, — каже

Головкін.

— Контроверзія, — притакує Шафіров.

— І до того тринадцятий пункт.

— Дійсно тринадцятий пункт, — притакує віце-канцлер.

— Покликать Кочубеяі

По салях опустошеного будинку лунає луск драгунських чобіт: раз-два, раз-два, раз, два,

три!

За хвилину широко відчиняються двері.

По боках двох драгунів, всередині генеральний суддя. Драгуни червонолиці, волосся