Не вбивай. Батурин.

Смоленська в Поріччя сухопуттям, а звідси до Вітебська водою.

Лєвашов доставив заговірників до Вітебська дня 18 квітня ст. ст. їхали з ними піп

Святайло, сотник Кованько, небіж Іскри, двох писарів і вісім служок. Петра Яценка доставлено

окремо з Москви, де його й досі тримали.

Всіх розміщено по ріжних світлицях порожнього панського двора за містом.

На другий день надтягнув канцлер Головкін зі своїм товаришем Шафіровим. Почали

переслухання від Осипова. Той сказав, що, прошений попом Святайлом, прибув на розмову з

Іскрою до пасіки на річці Коломаці і від нього почув обвинувачення гетьмана в зраді його

величеству цареві, про що і доніс кому слідувало. Потім до нього до Красного Кута прибули

Кочубей і Іскра, втікаючи перед гнівом гетьмана. Кочубея він перше не знав, а Іскру знав по

військовим ділам. На тім і покінчив Осипов.

Царські міністри веліли покликати тоді з других покоїв Кочубея і Іскру. Приняли їх ласкаво

і сказали: «Государ милостивий до вас, надійтеся на милість царську і докладно, нічого не

жахаючися, виложіть усю справу».

Головкін відпустив Іскру, лишив при собі самого Кочу-бея, і той, підбадьорений ласкавим

привітанням, розговорився, починаючи з давніх часів.

Пригадав зраду Брюховецького, що навела на Україну колотнечу і кровопролиття,

пригадав, як після того, коли заспокоєно край, цар гнівався на генеральних старшин за те, що

вони, пробуваючи близько гетьмана, не помітили його злочинного заміру і заздалегідь не

сповістили царя.