Не вбивай. Батурин.

Не хочу, щоб гнівався на мене його величество цар, тому, бачучи лихі заміри

теперішнього гетьмана Івана Мазепи і почувши на власні вуха від нього, що нам конечно бути

під ляхами, приходжу виявити те його царській величності. Не робимо того для власної користі,

тільки величаючи превисоку значність великого царя.

Кажучи це, подав донос на письмі. В 33 пунктах були тут подані всі слова і діла Мазепи,

що виявляли його намір відірватися від царя і пристати до його ворогів. Нарешті додав ще й

пісню про згоду, яку скомпонував гетьман, а в якій «значна проти держави царської уявляється

противність».

Кочубея відпустили, і він, нічого поганого не прочуваючи, пішов у свою світлицю.

Чого ж би йому боятися? Донос був основний і правдивий. Нічого з воздуху не схоплено,

все чиста правда. Матеріалу на кілька зрад доволі, не на одну.

Та інакше дивилися на діло царські судді. Для них важна не правда, а воля царська.

Знали, що цар аж двома листами заспокоїв гетьмана, впевняючи його, що доносові не вірить,

значиться, треба й діло так повести, щоб донос цей показався брехнею.

Ані Іскра, ні Кочубей білого не назвуть чорним і зізнань своїх не відкличуть. Значиться,

треба в тих зізнаннях дошукатися противорічності, щоб можна причіпитися до них і взяти їх на

муки.

На муках, звісна річ, будуть співати, як їм кат заграє. Що схочуть судді, те скажуть,

заперечать, відкличуть, назвуть себе брехунами, клеветниками, людьми без совісті і честі, —

чого не зробить чоловік, щоб рятувати себе від царських тортур.