Не вбивай. Батурин.

голові молодого генерального писаря в безладний образ, овіяний мрякою містицизму, так

сильно небажаного для державного мужа.

Замість тверезого, реального погляду на діло відзивалися в душі всілякі містичні питання,

смілива активність піддавалася поганому прочуттю. «Можна служити, як пан, і можна не робити

ніякої служби і бути слугою. Не в службі діло, а в характері».

Орлик пригадав собі розмову з карлом, і йому соромно зробилося, шо і в його душі

рабське служальство цареві запустило таке глибоке коріння. Що б не було — служити рідній

справі, і тільки їй. «Судно без дна, жизнь без ідеї», — гомоніло глухим гомоном з кутів

гетьманського двора.

Гетьман дочитав це довге письмо, яке Орлик скомпонував учора. «Гарно», — і поклав

свій підпис.

— Як же ти спав, Пилипе? — спитався по-товариськи. — Очі в тебе червоні, мабуть,

довго не міг заснути. Молодий ще, надто палко приймаєш усе до серця. А воно недобре. В

політиці треба руководитись розумом. Привикай до безсонних ночей і — до відповідальності.

Мусить же хтось відповідати за всіх. Мазепа не вічний... Сідай!

Орлик подякував і сів. Гетьман не раз натякав на те, нібито Орликові прийдеться колись

продовжувати його діло, але виразно не сказав ніколи. Він ніби і сам хитався у виборі свого

наслідника між Орликом і Войнаровським. Це до якоїсь міри вражало гордощі молодого

генерального писаря. Але нині. перебувши ніч на боротьбі з собою, Орлик рішився служити ділу,

вірно й непохитно, з булавою чи без неї.