Не вбивай. Батурин.

— погадав собі Орлик, і йому соромно зробилося перед самим собою. Він же належав до тих,

що всіми способами старалися вплинути на гетьмана, щоб він пірвав з Москвою. І ось тепер,

коли це має статися, він настрашився свого власного бажання... Кому він служить, гетьманові,

цареві чи справі? Яке ж тут тоді може бути хитання? Коли захитався Орлик, то чого від других

хотіти?..

Генеральний писар боровся зі своїм розумом. Аж пригадав собі гетьманові слова:

«Молися Богу, да яко же хощеть, устроїть вещ».

Пішов на свою кватиру, взяв два карбованці грошей і почав роздавати убогим, що лежали

на вулиці і по богодільнях Печорського монастиря.

ТАЙНА

Коли Орлик на другий день уранці увійшов до гетьманового кабінету, гетьман сидів уже за

своїм столом. Перед ним стіс паперів і хрест з часткою святого, животворящого древа.

Орликові по невиспаній ночі ніби хтось піску в очі насипав, по гетьмані не пізнати було

втоми. Нервове напруження, в якому він останніми часами перебував, підбадьорювало його.

Здавалося, ніби він відмолод.

Орликові прийшла на гадку легенда про д-ра Фавста. Тільки не про дівчину тут річ, а про

державу. Georgius Faustus hemitheus Hedelbergensis[13], — пригадав собі Орлик.

Лист з печаткою Stanistaw Krol[14], розмова про духів, мандрівка перед світаннями по

жебрацьких шатрах, щоб роздати два карбованці на моленіє «да устроіт Господь вещ, яко же

хочете, і нинішній гетьман перед хрестом з часткою животворящого древа — все те зливалося в