Мотря

вимовлені.

Може б, вони й дальше перемовлялися, бо щось мали на пеньку, але в зал увійшло

дванадцять хлопців в ясно-синіх чемерках з золотими ґудзиками й потребами. Чотирьох двигало

величезний піднос під накривкою з французького тіста. Інші у кришталевих чашах розносили

солодкі підливи, смажені Овочі, турецький мід і сорбети. Ті, з підносом, скорим кроком побігли у

верх стола і стали між гетьманом і царем. Гетьман підняв покриву, і на підносі показався

Петербург, царський двірок і порт, а в порті корабель. Море — то була солодка морожена

страва. На кришах будинків на набережній, на стовпах — скрізь білівся цукор, як іней. Штука

була так гарно з цукру вироблена, що цар не міг нахвалитися і казав, що коли б це не літо і коли

б не треба було спішитися, бо "кунштик" розплинеться, він волів би дивитися на нього, як їсти.

Набрав мороженого повну золоту ложку і гетьманові наложив, а тоді піднос помандрував

кругом столів. Крайчі налили чарки старим угорським вином, від котрого по залу понесло

пахощами, так принадними для вибагливого носа.

Гетьман встав і виголосив одинокий тост в руки достойного гостя.

Дякував за честь, яка його і його генеральних старшин і цілий край нинішної днини

стрінула, бажав цареві Мавтузалемових літ і Самсонової сили, щоб він під ноги свої покорив

усякого врага й супостата, щоби про нього слава на весь світ залунала і щоби вовіки вічні не

вмовкала.

— А нас, помічників своїх вірних, котрі і здоровля свого для тебе вколупали б, коли б

можна, збережи й надальше у своїй пам'яті і ласці царській.