Мотря

"чоловіка".

— Та й возися тут з такими азіатами! — сказав, звертаючись до Меншикова. — Його в

конюшню, а не в Європу пускай, скотина... Уф! Та й гарячо як... Може б, ще анижівки?

— Від алкоголю, смію зауважити, — казав Меншиков, — підноситься температура.

— Як у кого, а в мене клин клином вибивають, наливай, Іване Степановичу.

Гетьман налив, оркестр на хорах гукнув грімкого марша, цар випив, обтер велике лице

свіжою хустиною і кинув її мокрою, як хлющ, позад себе, влучаючи тим разом у шибку вікна.

— Чув ти, Іване Степановичу, який я скупий. Кажуть, що я циркель ношу в кишені і, як

прислуга не бачить, міряю ним хліб після обіду, а перед вечерею перемірюю, чи не вкрали. Га,

га, га! Хай кажуть, не зашкодить. У нас і так злодій на злодію їде і злодієм поганяє. Хай

бережуться! Правда, Даніліч?.. Та ще кажуть, що я як всерджуся, то на різницю біжу і волам

голови рубаю, ніби кругом мене і без того мало волів; волів, ослів, цапів і всякої скотини... Але

тому північному "шпуцерові" я таки мушу ті його тонкі ноги підшибнути; він мені ними заскоро

бігає по Європі. І тую решту волосся вискубу йому з лисого лоба, бо й так воно торчить, як

когутячий гребінь. Коли б я його раз тільки попав у свої руки!

— Попадемо, ваше величество, — піддобрювався князь Меншиков. — При першій баталії

зловимо його.

— Ти його зловиш, Саша? Ха-ха-ха! От ткнув, як пальцем у небо. Карло авантюрист, він

шведів веде у загибель, але все-таки він герой, як не лев він, то тигр, а ти тільки лисиця. Лисиця

тигрові не пара.