Мотря

кинутися на неї.

Подавали нову страву. Зі шматків усякого м'ясива був вироблений по-мистецьки олень,

що лежав на підносі, ніби в лісі на мураві. До м'яса обносили в срібних сосієрах підливи

чотирьох родів: чорну, жовту, рожеву й червону, яку хто хотів. Осталня була з томатів, що якраз

тоді входили дуже в моду. В підливі тій плавали цілі гарні червоні овочі, начинювані начинкою,

так смачно приладженою, що хто її засмакував, то й м'яса відрікався, а ще тої червоної підливи

казав собі давати.

Один з царських людей якось неуважно набирав собі страву, і томат покотився на білий

обрус, значучи на ньому червону доріжку.

Цар спалахнув. Ціле його велетенське тіло стрепенулося, грива наїжилася, викотисті уста

відчинилися, показуючи великі рідкі зуби.

Всім було відомо, що царський гнів вибухав несподівано, як улітку громи, і що не було тоді

сили, яка би могла його зупинити. Він, як буря, торощив усе кругом, як розгукана стихія, нівечив

окруження і, звичайно, щолиш у сні вертав до рівноваги. Царським людям душа влізла в п'яти;

вони витверезилися нараз, їх обличчя з червоних робилися білими, а очі з усміхнених ставали

перестрашеними.

Небезпека висіла на волосинці.

Але цар, мабуть, пригадав собі. що він не в себе дома, запанував над собою, і тільки з

його широких грудей, як з ковальського мішка, добулося важке зітхання. А все ж таки він ухопив

рум'яний хлібець, що стояв біля срібної тарілки, і жбурнув його просто в лоб невважливого свого