Мотря

ТОМ ПЕРШИЙ

Пам'яті батька

ЦАР

Оркестр заграв "Гей, не дивуйтесь", і в бенкетний зал увійшло 12 хлопців у білих

фалендишових каптанах і в жовтих чобітках зі срібними підківками. Один в одного гарні, як

мальовані, рівного росту, з рівно підстриженим русявим волоссям; вуси їм ще й не засівалися.

По двох несли великі срібні підноси, на котрих, ніби живі, зривалися до лету великі фазани.

Хлопці рядом уставилися від дверей до креденсу, біля котрого за бар'єром тупцював старий

ключник і поралося двох крайчих.

Ті розглянули підноси, чи страві чого не хибує, вибрали щонайкращий і разом з хлопцями,

котрі його тримали, пішли через зал у верх стола, де сидів... його величество цар Петро.

Наліво біля царя — Олександр Данилович Меншиков, а направо — господар хати Іван

Степанович Мазепа.

Крайчі склонилися низько, й хлопці пристанули між царем і гетьманом.

Гетьман доторкнувся рукою важкого підносу і попросив високого гостя, щоби ласкав

почати страву.

Високий гість був справді високий, а буйна темна грива робила його ще вищим, бо інші

гості здебільшого були гладко причесані. Пир тривав вже яку годину, з'їли страв чимало, а чарок

випили ще більше, що й видно було по червоних обличчях і потусклих очах, котрі всміхалися

тим солодким усміхом, який викликує сите задовілля.