Мотря

варварства. Над шафами висіли ритовини своїх і заграничних мистців, між котрими гетьман,

зокрема, любив портрети Гондіюса.

У шкіряних вигідних фотелях і на дубових данцігських стільцях сиділи гуртками генеральні

старшини, і полковники, і другі гості, розмовляючи півголосом із собою.

Прислуга розносила чорну каву, варену на турецький лад. Не мололи її, лиш товкли на

крупи і пражили у мідяних риночках з довгими ручками. Кипучу, з шумкою, приносили й наливали

з риночок у філіжанки з гербами Мазепи.

Запах кави мішався з тютюновим димом, бо чури розносили файки на довгих цибухах,

набивши їх турецьким тютюном, котрого повно було у слонових ящиках на круглих столах. Дехто

із старшин не приймав файки, лиш витягав із шараварів свою власну, на короткім цибушку,

носогрійку і набивав тютюном з власного городу, до котрого так привик, що й гетьманський не

підходив йому під смак.

Стародубський полковник Скоропадський, з лагідним панським обличчям, тримав у своїй

тонкій долоні пухку руку генерального судді Кочубея і впевняв його, що йому й не снилася така

грішна гадка, щоб обидити його "зацну й вельми шановну малжонку", Любов Федорівну. Нехай

би й сам генеральний суддя приглянувся був до його тарілки, то сказав би певно, що це ніби

живий "контерфехт" пані Кочубеїхи. Кочубей вузькими, татарського крсю очима дивився на

стародубського полковника і похитував головою, аж довге товсте волосся скоботало його по

потилиці. — Із-за такої пустої причини годі нам, пане полковнику, своєї товариської приязні

псувати. Кажуть, що коли добре дивишся на місяць, то побачиш, як там брат брата на вилах