Мотря

деревляній підошві.

— Спасибі вам, сестро Євфрозиніє, — сказав гетьман, встаючи з лавки і йдучи три кроки

поза черничкою, що вела його крізь головний монастирський будинок, а потім склепленим

хідником наліво, до останніх дверей.

— Будь ласка, увійдіть! — сказала, відчиняючи перед ним низькі, дубові, густо цвяхковані

двері, над котрими висіло розп'яття, прибране віночками пахучого зів'ялого квіття.

Подякував і увійшов.

Ігуменя Марія-Магдалина Мазепина замешкувала три приземні келії, получені з собою

низькими, подібними до входових, дверми. Келії були склеплені, невеличкі, біло мальовані без

усяких прикрас. У першій стояли шафи з книгами богослужебними, з метриками

монастирськими, з літописними записками, з толкованнями Святого письма та роздумуваннями

письменних, більше образованих сестер-черниць, які пером скорочували собі нудьгу

одноманітного монастирського існування. Тут стояв біля одного з вікон стіл з приборами до

писання і другий посередині келії, обставлений низькими стільцями, на яких сідали гості, що

приходили в монастир зложити жертви на славу Божу та просити благословення відомої з

розуму та богоугодного життя ігумені.

Ігуменя жила в другій келії, а в третій стояло її тверде ложе, горіли лампи перед іконами і

пахло ладаном.

Гетьман пройшов першу келію і на порозі другої стрінув свою матір.

Стояла перед ним хоч так ветха деньми, але пряма і хоч черниця, та все ще ніби горда, з