Мотря

На мощеній доріжці почувся глухий відгомін деревляних постолів, і такий самий

деревляний голос поспитав глухо, хто там бентежить мир приюту сього?

— Раб божий Іван Степанович по благословення ігумені Марії-Магдалини, — відповів

гетьман. Воротарка пізнала голос гетьмана, що відрізнявся від голосу других людей, як запах

рожі відрізняється від ароми пільних квіток, і поспішно відчинила хвіртку. Хвіртка була низька,

для покірних монахинь зготовлена, і гетьман мусив добре зігнути свою пряму спину, щоб увійти

крізь неї.

— Здорові були, сестро Євфрозиніє! — сказав гетьман, знімаючи соболеву шапку, гладку,

без усяких прикрас.

— Нехай Бог радує добрим здоровлям вашу ясновельможність! — відповіла воротарка,

спускаючи очі додолу і осінюючи себе тричі великим хрестом, ніби відхрещуючись-від наітія

нечестивих спокус.

— Чи ігуменя у келії? — питався гетьман. — Чи в церкві?

— Сестра Марія-Магдалина, з благословення Господнього ігуменя наша преподобная,

щолиш з церкви вернула і вельми врадується, побачивши ясновельможність вашу.

— Підіть, сестро Євфрозиніє, і сповістіть ігуменю, що її син прийшов до неї в гостину і

просить побачення.

Воротарка, заткнувши ключі за пояс і зложивши руки на грудях навхрест, як до причастія,

вклонилася низько перед гетьманом, не підводячи на його своїх вічно перестрашених фіялкових

очей, і скорою ходою подалась у головний будинок.