Мотря

— Внуки твої під опікою моєю, — сказав гетьман голосом сестри-жалібниці.

Вмираючий повними розпуки очима дивився в ясні гетьманські зіниці.

— Як безпанську собаку зариють мене, вози їздити будуть по кістках моїх...

— Поховаємо тебе в Лаврі, між добре уродженими людьми, за домовиною твоєю піду я,

мій брате, — казав гетьман, нахиляючи свої уста над його блідим чолом. — Прости мені.

Умираючий, почувши на собі гетьманський поцілуй, здригнувся, хотів зірватися на ноги,

але вспів тільки руку гетьмана донести до своїх уст і прилип ними до неї.

Так і сконав.

Гетьман перехрестив його тричі, велів покласти на носилку і нести до найближчої церкви

з приказом, щоб поховали його чесно, дожидаючи гетьмана на похорони.

— Нині роботам кінець! — сказав, і приказ його понісся по всьому фортечному районі,

звільняючи до завтрішнього ранку тисячі тяжко спрацьованих рук і в тисячі серць вливаючи

надію на милосердя і на полегшу.

— Людям видати з моїх власних припасів крупи, хліб і омасту, за мої гроші купити для тих,

що обносився, потрібне білля й чоботи... Це ж люди!

— Це люди! — пішло по фортеці. — Це люди!

МАРІЯ-МАГДАЛИНА

Звичайно у важких хвилинах, коли не міг втихомирити своєї розбурханої душі, гетьман

ішов до своєї матері в гостину.

Віком вони не відбігали далеко від себе. Мати була на яких двадцять літ старша від свого