Мотря

сина. Усе земне залишила геть далеко поза преділами тихої монастирської огради, крім сина,

котрого Господь милосердний поставив иа світочу, на найвищому місці на цілій широкій Україні і

тримав його на ньому у своїй ласці незбагнутій і у своїх замислах для людських розумів

непонятних тільки довгі літа.

Цієї гордості вона ніяк не могла скинути зі свого материнського серця і не раз довгими

годинами благала прощення перед іконою Пречистої Матері за цей свій одинокий гріх.

Здавалося їй дивним і неправдоподібним, що Мати Божа так скоро й так жахливо втратила сина

свойого єдинородного, а вона, ігуменя Магдалина, бачить свого сина Івана во славі і в доброму

здоровлі. Дивні і незбагнуті діла твої, Господи!

Для гетьмана була ігуменя Магдалина найвірнішим другом, сповідницею його що раз, то

нових намірів і планів, учителькою і наставницею. Ніхто не знав того, що вона, і нікого не слухав

гетьман так покірно, як своєї доброї і мудрої матері. Не раз доводилося йому тяжко жалувати й

нарікати на себе, коли не зробив так, як мати казала, і навпаки, чи раз він рад був, що пішов за

порадою мами.

Марія-Магдалина Мазепина була від довгих літ ігуменею монастиря Дівочо-

Вознесенського, Київо-Печерського, Глухівського.

Наближаючись туди, гетьман відправив своїх людей до двірця і казав, щоби після обіду,

як сонце стане ховатися за вежі собору, прийшли по нього. Паж Петрусь струснув пил із його

вбрання, і гетьман вхопив за молоток, що висів на ретязях при вузькій хвіртці біля

монастирських воріт, і постукав ним тричі.