Мотря

2

"Моє серденько!

Зажурився я, почувши від дівки (служниці) таке слово, що В(аша) М(илість) за зле на мене

маєш, що В-у М. при собі не задержав, але відослав додому. Уваж сама, що з того виросло.

Перше: щоб твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у

себе замість підложниці. Друга причина: що державши В. М. у себе, я би не міг жодною мірою

витримати, та і В. М. также; мусили би ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло

б неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із тобою не жити. Де ж би я тоді Вас подів і

мені би через теє В. М. жаль, щоб потім на мене не плакала".

3

"Моє сердечне кохання!

Прошу і вельми прошу, раз зо мною побачитися для усної розмови. Коли мене любиш, не

забувай же, коли не любиш — не споминай же. Спомни мої слова, що любить обіцяла, на що

мені і рученьку біленьку дала. І повторе, і постократно прошу, назначи хоч на одну мінуту, коли

маємо з собою видітися для спільного добра нашого, на котре сама раніше згоду свою дала. А

заки теє буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу".

4

"Моє сердечко!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями. Посилаю тепер до В. М.

Меланку, щоб про все розмовилася, а В. М. не стережися її ні в чім, бо є вона вірна В-ій. М. і