Мотря

8

"Моя сердечно коханая!

Тяжко зажурився я, почувши, що тая катівка не перестає В. М. мучити, як і вчора теє

учинила. Я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити. То моя біда, що з В. М. слушного не маю

часу про все переговорити. Більш від жалю не можу писати; тільки теє що що-небудь станеться,

я поки жив буду, тебе сердечне любити і зичити всього добра не перестану, і повторе пишу не

перестану, на злість моїм і твоїм ворогам".

9

"Моя сердечне кохана!

Виджу, що В. М. у всім відмінилася своєю любов'ю давньою до мене. Як собі знаєш, воля

твоя, чини що хочеш. Будеш потім того жалувати. Пригадай тільки слова свої, під клятвою мені

дані, на той час, коли виходила ти з покою мурованого від мене, коли дав я тобі перстень

діамантовий, клад, котрий ліпшого, дорожчого у себе не маю: "Що хоч сяк чи так буде, а любов

між нами не відміниться".

10

"Моє серденько!

Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучає. Знав би я, як над ворогами

помотатися, тільки ти мені руки зв'язала. Я з великою сердечною тоскницею жду від В. М.

відомості, а в якім ділі, сама добре знаєш, тому вельми прошу, дай мені скорий отвіт на цеє моє

писання, моє серденько".