Мотря

обороні власній, але також обороняючи поваги і гідності гетьманської, поступлю з нею, як з

людиною злою і злочинною. — Кочубей мовчки приняв до відома погрозу. — А тепер дякую вам,

панове, і числю на ваше мужське і лицарське слово та на "дескрецію" милостей ваших.

Подав руку усім трьом і відправив до дверей.

— Скінчилося, — сказав, вернувши в кабінет, сів у фотель і задивився у простір.

Мовчки дивилися на нього здивовані портрети предків. Здалеку дзвонили дзвінки

від'їжджаючих до Батурина саней.

НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ

Перед гетьманським ґанком тупцювала шестірня білих арабських коней. Машталір і

фореси насилу здержували її. Коні нетерпеливо оглядалися на темно-сині сани з гербами

гетьманськими, ніби дивилися, чи гетьман уже сів до них і чи не пора двигатися з місця. Перед

саньми і за ними — невеличкі відділи військової екскорти, — москалі під проводом ротмистра,

що був у гетьмана на службі. Вечоріло. Вітер, що ущух був в обід, зривався тепер наново. І знов

скрипіло, мов стогнало, гілля і гнулися старезні дерева.

— Погана ніч буде, — казав машталір до Мотриного чури. — Дивно мені, що

ясновельможному хочеться їхати тепер! Дорогу геть позадувало снігами.

— Позадувало дорогу снігами, — повторив, як відгомін, чура. — Багато нас, —

прометемо!

Він почував охоту промітати сніги перед панночкою своєю. Його хотіли лишити на

гетьманській службі, — не згодився. Куди панночка, туди й він. Навіть Любові Федорівни не