Мотря

Гетьман встав. Заглянув за одні двері, за другі, позачинював їх на ключ і, присуваючись

ближче до Мотрі, говорив дальше:

— В мене гадка рятувати Україну. Петро занапастив її колишню волю, зреформує, скасує

гетьманщину, нашле своїх людей, — хочу порвати з Петром.

Мотря видивилася на нього, ніби вухам своїм віри не йняла.

— Злегка нав'язую нитки через третіх людей з Карлом і Станіславом, щоб, як прийде час,

долю свою зв'язати з ними. Не ради власного пожитку, навіть не тому тільки, щоб тебе на

престолі опосадити, лиш для визволення країни, для її будучого добра, — клянусь Богом

святим!

Останні слова прошептав ледве чутно. Вона рукою повела по очах, ніби впевнялася, чи

це не сон. Глянула кругом себе, а тоді нараз вхопила його руку і притулила до уст.

— Мотре, що це ти робиш, лиши!

— Дякую тобі, за себе, за батька свого, за всіх винних і не винуватих нашому нинішньому

горю. Дякую, що зробив мене гідною почути таке важке слово. Це більша честь для мене і

більша ласка, коли б ти мене до престолу повів. Дякую тобі!

Гетьман пригорнув Мотрю до себе:

— Бідна, бідна моя!..

Зірвалася на рівні ноги. Гарна і горда стояла перед ним.

— Не бідна .я, Іване Степановичу, бо ти обдарував мене нині добром найбільшим у світі,

довір'ям своїм, ти розпалив переді мною нову зору — надію. З нею я і найчорнішої ночі не