Мотря

Одне і друге не дозволяло Мотрю віддавати на поталу Любові Федорівні. Можна собі

уявити, як вона знущалась би тепер над непокірливою донькою і якою нещасливою почувала б

себе Мотря, позбувшись останньої надії на протекцію гетьмана.

Треба при свідках заключити угоду з Кочубеєм, силою котрої Мотря від'їде з Бахмача, але

не під руку Любові Федорівни і не під її необмежену команду, лиш осяде в котрімсь із Кочубеєвих

дворів під опікою своєї тітки.

Гетьман казав Орликові написати лист до Кочубея і Апостола, щоб вони негайно приїхали

в Бахмач.

Між тим старався побалакати з Мотрею, щоб вона цього рішення не брала собі дуже до

серця.

— Покладаю надію на милосердного Бога, що він, як ніколи не опускав мене в важких

хвилинах життя, так не опустить і тепер. Може, недалекий цей момент, коли я перед Богом і

перед людьми назову тебе дружиною своєю.

— Можливо. А може, цього моменту не діждемося ніколи.

— Чого ти таку сумну пісню співаєш?

— А невже ж маю тішитися, що поїду від тебе?

— Коли тобі жаль, так не їдь. Скажи одне слово "не хочу", а я грудьми своїми заставлю

цей поріг, крізь котрий схочуть вивести тебе від мене.

— Я того слова не скажу, хоч як мені важко. Бог один знає, як важко мені кидати тебе,

Іване Степановичу.