Мотря

боюся. Поїду куди повезуть, до мами, — так до мами, а хочуть у монастир, хай буде і монастир,

бо з надією поїду. І не злякаюся самоті, велика думка мені за товариша стане. Опівночі, коли

вснути не зможу, думатиму про неї. Не бідна я тепер, не бідна!

— А листи, котрі я нині дістав, — говорив гетьман дальше, — це добрі листи. Воєнне

щастя Карлові сприяє. Він геніальний вожд, вояків має свідомих і хоробрих, це не Петрові

салдати. Карло радо заключить спілку зі мною.

— Іване Степановичу! — просила Мотря, — кажи запрягати коні, я їду геть від тебе, щоб

не забирати дорогого часу. Не до жінки тобі нині, не піклуватися тобі такою химерною дівчиною,

як я. Ти. весь посвятися ділу.

Гетьман взяв її за руки і притягнув до себе:

— В гарячій воді купана моя Мотря. Як веселка, з'явилася над Бахмачем, а хоче громом

весняним відлетіти від мене. Підожди, дитино! Ще час. Нехай ще навтішаюся тобою. Кожний

день, проведений під одним дахом з тобою, варт одного року життя. Я тішуся на кожну годину,

котру перебалакаю з тобою, ловлю кожний твій усміх, як нездійсненну мрію. Не спішися, Мотре.

Досить нам буде тієї розлуки.

— Не страшна мені розлука, коли ми духом з'єднані із собою. Кожного разу, якщо турбота

зможе тебе, Іване, пригадай собі Мотрю. Відчую, що кличеш мене, і духом прилину до тебе, де б

ти не був.

— Духом, та не тілом.

— Що тіло? Воно тлінь, а дух вічно триває.