Мотря

Декуди вулиці були вимощені деревом. По них гетьманська карета їхала, як по маглівниці.

"Це добре на жолудок, — казав, жартуючи, гетьман, — буде нам обід смакувати".

Було й так, що карета глибоко поринала в ями та вибої, особливо там, куди возили пісок,

дерево та дернюги до нової фортеці.

Не можна сказати, щоб гетьман був вдоволений ладом, який на вулицях бачив. Лампи

світилися вночі тільки перед гостинницями та перед заїзд ними домами, хто що хотів, те й

викидав на вулицю, а вднину не було кому спрятати цього хламу. Київ був подібний до великого

заїздного дому, в котрім годі завести лад, бо все хтось новий приїде і насмітить. І доми,

здебільшого деревляні, з різьбленими ґанками, на карбованих стовпцях і з віконницями, гарно

розмальованими, виглядали, ніби їх побудовано, тимчасово, заки не настануть певні часи.

Тільки розкішні церкви приваблювали до себе очі. На них годі було надивитися, особливо тепер,

коли сонце так ярко світило й коли безчисленні куполи й хрести мерехтіли всіми відтінками

золота.

Гетьман особливо захоплювався церквою святого Миколая, котрої великий спокійний

фронтон з високими стрункими стовпами надавав їй якогось надзвичайного польоту вгору. В

голові Мазепи виринали нові плани, нові бажання, як би то Київ зробити світовим городом,

столицею великого народу. Він рад був зробити його таким гарним, щоб другого такого города й

на світі не було, а разом із тим забезпечити його перед посяганням чужих рук, перед тими

непрошеними гостями, котрі від найдавніших часів донині заїздили до нього і робили там що

хотіли — на шкоду.