Мотря

З теперішніми найгірша біда, бо вони не подібні до наглої бурі, котра перешумить, а

нависають, як осіння сльота, в котрій все кисне, розкладається, гниє.

Ця гадка затроювала йому насолоду, якої він дізнав, дивлячись на матір городів наших,

на столицю Володимира, Ярослава і Мономаха, в котру так тріумфально в'їздив незабутній

батько Богдан.

"Повернуть ще колись ті світлі хвилини для тебе, мій золотоверхий Києве, повернуть!"...

Відвідав архідиякона Мігуру, котрий працював над його портретом серед алегоричних

постатей. Ритовина була поділена на чотири поверхи. Перший — надпис, герб гетьмана і всілякі

емблеми, другий — гетьман серед алегоричних постатей, третій — святі, а на останньому —

церкви, котрі будував Мазепа.

Гетьман питався, чому Мігура зрисував його в панцирі, а не у звичайнім убранню, на що

мистець відповів, що цього вимагає стиль.

Гетьман признав, що так дійсно стать його краще достосовується до цілості, а бляхи на

панцирі вирізнюються від сукна і полотна на інших вбраннях.

Від Мігури зайшов гетьман подивитися на роботи біля нової фортеці. Ці роботи були йому

дуже не по душі. Він відповідав за них перед царем. Цар обіцяв платити людям і не платив.

Роботи були великі й важкі, вимагали багато рук, — цар наглив. Робітникам доводилося

працювати в спеку, серед важких побоїв, зневаг та відомої сороміцької московської лайки.

Здавалося, що це не нову кріпость будували, а дворець для самого чорта. Кожда груда землі

полита була слізьми й кров'ю, кождий сажень валу виростав з тяжкої людської кривди.