Мотря

Лист зараз-таки нині вишлемо окремим післанцем, і то не звичайним, а одним із прибічних

наших людей, додавши йому для охорони і для більшого "ефекту" кілька узброєних їздців. А

тепер мені пора, люди ждуть на послухання. Прощай!

НА ФОРТЕЦІ

Тихо й поважно сунулась гетьманська карета вулицями золотоверхого Києва.

Перед нею і декілька кроків за нею їхали козаки, однаково вбрані й на таких самих конях,

як гетьманські, чорних, як галки.

Купці виходили з своїх крамниць і кланялися гетьманові в пояс. Навіть німець в

довгополому фраку, що мав аптеку, в котрій, крім ліків, продавав також годинники й окуляри,

вибіг аж за поріг свого склепу і кивався, як той трач, що його стружуть з дерева на забавку дітям.

Гетьман усім відклонювався, кому киваючи рукою, на котрій грав усіми привабами весни

перстень із чудовим ізмарагдом, а кому шапкою посилаючи привіт. Студенти Академії, що не

мали до кого їхати на ферії і залишилися в Києві, побачивши карету свого добродія, ставали, як

у вертепі, поверталися лицем до карети і кланялися в пояс, причім шапкою доторкалися землі.

Бурсаки, що тільки мешкали в бурсі, а були на "своїх" харчах, бігали з глечиками від хати

до хати, де їм їх добродії щоденно по черзі давали хто снідання, а хто обід. Стрінувши такого,

гетьман кликав його до повозу й кидав у глечик гріш, за котрий можна було купити кілька обідів.

Калікам і вбогим, котрі сумними вінками обплітали сходи церков, побудованих щедрою

рукою "раба божого Івана Степановича", гетьман посилав милостиню одним із козаків, який

відлучувався від гетьманського поїзда, щоб сповнити приказ свого пана, а потім здоганяв його.