Мотря

законами забезпеченої конституції на Україні. Раз у раз змінялися державні форми, бо раз у раз

змінялося відношення України до Польщі й до Росії, раз у раз треба було числитися з тими

змінами й замість тривкої форми вдоволятися провізорією. Хмельницький, Виговський,

Дорошенко, Немирич і Тукальницький своїми великими умами обгортали весь комплекс

українських справ, але одним передчасна смерть, а другим брак розуміння їх великих планів

серед народної стихії не дозволили під українську державність підложити сильних

правнодержавних підвалин.

Гетьман Іван Мазепа дуже важко, хитро й обережно йшов до того. "Народ — це стихія,

шумить, — казав собі. — Вдоволити його, значиться, пустити дряхлий човен на розбурхане

море. Такої держави, як він собі бажає, годі збудувати, бо таке географічне положення України,

що конче треба, мов байдак поміж порогами, пробиратися між Росією, Польщею і Туреччиною.

Народ не терпить підданства, не терпить поділу на панів і людей, хоче, щоб загал рішав про

загальні справи, а воно неможливе, бо такого устрою нема ніде в сусідів, і вони ніяк на нього не

згодяться, добачаючи в ньому також для себе велику небезпеку".

Проти польського панства та російського боярства, на його гадку, треба було поставити

український державно-творчий елемент, освідчений, політично-усвідомлений, котрий постояв би

за свою власну державу й оборонив її. А будь вона обеспечена, тоді щолиш можна б було

прийнятися за внутрішні реформи, щоб заспокоїти народ.

І гетьман пильно дбав, щоб при помочі крайових шкіл і поїздок молоді за границю

витворити якнайбільше української інтелігенції, він щедрою рукою сипав гроші на церкви й