Мотря

перебути. Покоїв багато, а він сам-один, та, з котрою рад би тут сидіти, за другого пішла, не

чекала його...

І як воно скінчиться?..

Тітка Лідія хрусталеві тарілки з останками страв для духів біля печі лишила. Вогнище —

це тепло родинне. До нього і духів тягне. Мотря вдивляється у полум'я, чи не побачить якого.

Тріскають сухі дрівця, перетлілі головні в печі лежать, ватра то заграву нагадує, то кров,

то обоє нараз. Але духів не видно. Мабуть, дійсно між ними і нами якась стіна стоїть, незрима

для нашого смертельного ока. Може, ті духи обступили Мотрю і дивуються, що вона своєї

будучності не бачить. Для них — це звичайна річ. Скажіть, духи добрі, прихильні до нього і до

неї, як те все скінчиться?.. — Як те все скінчиться?

Щоб забути про це питання, Мотря нагадує собі пригоди з молодих літ, щось таке, що не

зв'язане ні з нинішною дниною, ні з її теперішнім побутом у гетьмана в Бахмачі, далеке, чуже,

смішне. Пригадує собі чуру свого батька. Гарний хлопець був. Аж одного разу голову йому

обголили. Господи, як він смішно виглядав! Навіть мати сміялася. На тій обголеній голові

шпилькою лист йому написали, татуювали. Чуприна відросла, і батько післав його кудись. Це

було щось, мабуть, важне, дуже таємне, і тому такий спосіб придумали. Голова чури — лист.

Там, куди його послали, знов тую голову обголили, прочитали татуйоване письмо й чуприна

знов відросла. Чого то не видумують люди, де ходить про гроші, честь і славу!

Гетьман числові листи пише. Тільки він і Орлик вміють ті листи писати й відчитувати. В

Орлика ключ. Таке листування і з княгинею Польською ведеться. І як воно скінчиться?