Мотря

хотів, щоб люди взагалі й довідалися, що вона у нього. Хто може запоручити, що не приїде

Кочубей і, нацькований жінкою, не почне розводити своїх жалів на гетьмана? Кочубеєві ніколи не

можна надто довіряти, бо він надто підлягає жінці. Це в нього застаріла недуга, з котрої, мабуть,

не вилічиться ніколи...

Ось чому-то гетьман і не бажав собі з'їзду на сьогорічне Різдво. Він казав це декому зі

своїх генеральних старшин, гадаючи, що вони і другим перекажуть, бо повідомляти всіх окремим

універсалом було незручно. Гетьман знав своїх людей і боявся їх обідити. Скажуть, що гетьман

ухиляється від старого звичаю погостити своїх старшин на Різдво.

Та не так воно вийшло, як собі того бажав гетьман Мазепа. Старшини зі свого боку

боялися, щоб гетьманові не було прикро, що вони не приїхали поздоровити його зі святами,

вони не довіряли собі і підозрівали якусь інтригу;

як же це можливо, щоб не бути в Мазепи на Різдво?

Перший приїхав Орлик, таки доволі рано.

Гетьман зараз попросив його до себе.

— Як же там жінка, діти? Як мій похресник, чи великий виріс?

— Спасибі милості вашій за ласкаву пам'ять. Дякувати Богові, здорові. Пересилають

доземний поклін свому добродієві, а малий Грицько руки свого хресного батька цілує.

Хресного батька... І гетьман пригадав собі свою хресну доньку — Мотрю. І на хрестини не

їхав би був, коли б знаття, що з того вийде.

— Що ж у Батурині нового? — питався гетьман. — Кажи. Не скривай нічого. Я знаю, що в