Мотря

Ні, ніяк не позбудешся того питання! Це ж діло твоєї будучності, твого життя, — не

дивуйся... Найкраще було би заснути.

Так Мотрі й сон не береться.

Здавалося — заспокоїлася після гетьманської гостини в Ковалівці й відмінилася. "Не

приступало до неї", — як Любов Федорівна казала. Бачила ціль перед собою, а нині, коли та

ціль, може, вже й недалека, її огортає тривога. Знов серце прискорено б'ється, і думки, як перед

бурею птахи, неспокійно літають. Чого це так?

Заснути, ах, заснути і збудитися; коли буде день, ясно, певно, — рішено, або не будитися

зовсім.

Мотря насилу змикає повіки. Портрети оживають, злазять зі стін, підступають все ближче

й ближче, грізно дивляться на неї: "Ти хто така? Чого забрела між нас? Горда маєтками і

красою? Гадаєш, мало було багатих і гарних на світі? Почестей забаглося, от що! Булава

осліпила тебе. Геть, звідси, геть!"

Мотря розплющує очі і — портрети знову висять, як і перше, на стінах. Мужчини з чубами,

з руками на шаблях, жінки в корабликах і з молитовниками, з квітками: любить, не любить?..

Заснути, ах, заснути і, хоч у сні, забути про це тривожне питання.

Голову кладе на стіл. У висках ніби хтось до дверей стукає: "Увійдіть!.." Входять духи:

"Мотря?" -"Хто таке Мотря? Донька Любові Федорівни, що проти гетьмана коверзує, а Василь

Леонтійович не вміє тим коверзуванням покласти кінець. І ти хочеш до нас?.. Зозулине яйце!"

Мотря гнівно розплющує очі... Нема нікого... Лиш вогонь у коминку горить, золоте й