Мотря

— А я ж для вас ніщо?

Гетьман підводить на Мотрю свої дивні очі.

— Для мене ти, Мотре, все. Ціла моя надія, сонце моє, — і бере її за руку.

Мотря не борониться. Вона рада бути для нього всім. Рада з'єднати свою долю з його,

кріпити його, працювати спільно, щоб народ не забув про нього. Каже це йому.

— Може, ти й вимовиш у щасливу годину, нині ж святий вечір. Я більше нічого не хочу.

Люблю тебе, а в тобі усе, що гарного пережив у світі, усе, чим пишається наша земля, усе

добре, що окривається в українській вдачі.

— Люблю.у тобі велич минувшини нашої і будучі гордощі наші, здійснення їх у тобі бачу.

— Мотре, сонце моє!

— Пане мій!..

І двом душам сон один приснився.

— На друге Різдво, дасть Бог, ти дружиною моєю станеш. Вберу тебе, як ніхто й ніколи не

вбирався, бо й краси такої на світі не було. Обжемчужу тебе, осяю...

— Славою своєю, Іване.

— Тобі її не треба. Ти сама славною станеш. Гетьманші такої вродою, умом і серцем

пишної ще не було. І зберуться старшини мої на Різдво, на старшинську раду, а ти гостити їх

будеш солодким вином і ще солодшими з уст своїх словами. І завидувати стануть генеральні

старшини свому гетьманові старому, не багатств, не святого Андрея, не булави, нічого, лиш

дружини кращої над усе: "Ось яке добро послав йому Господь на старі літа". І прийде день