такий, коли я, дивлячись на твою пишну вроду, на твій ум і на твоє про все піклування,
возрадуюся серцем своїм і скажу: "Нині отпущаєши, владико, раба твоєго со миром".
Він пригорнув її до грудей, а вона очима, повними безмежної віри і великої надії,
дивилася в його темні, глибокі зіниці. Потопала в них.
— Це буде колись, а нині мені до церкви пора. Вже коні перед ґанком чекають. Прощай!
Мотря хотіла їхати разом. Та гетьман не згодився. Раз, що по недузі, а друге — нащо
дразнити людей.
— Я про людей не дбаю, коли ти мій!
— І мені вони, як п'яте колесо в возі, коли б я гетьманом не був. А так, мусиш вважати, не
ради себе, а ради булави тієї, на яку всякий як не заздрим, г так цікавим оком зазирає.
Приватному чоловікові все на світі вільно, що він тільки добути і силою своєю обстояти може,
гетьманові — ні. Прощай тоді, до Різдвяного ранку.
ЯК ВОНО СКІНЧИТЬСЯ?
Поїхав...
Тітка Лідія теж і Войнаровський. Навіть з прислуги мало хто лишився; двір опустів.
Мотря осталася з думками. Відганяла їх від себе, так вони йти не хотіли. Настирливі
думки. Особливо одна: "Як воно скінчиться?" Тая все над Мотрею літала, як серед літньої ночі
надокучлива комаха. Відженеш її від правого вуха, а за хвилину вона тобі до лівого бринить: чи
спиш?
Мотря розглядала образи по стінах, портрети невидимих їй людей. Вони теж ніби
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мотря» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 609. Приємного читання.