прихилив. Гетьман добув гаманець і дає коляду, тітка Лідія хлопчика в голову цілує.
— Такий маленький, і не в батьків нині, так далеко їхав, щоб нам "повінчувати", добре, що
не заков'яз по дорозі.
— У мене батьків нема, я сирота, милосте ваша. Тітка Лідія бере хлопця за руку й веде
туди, де наготовлені святкові дарунки. І других бурсаків кличе. Переходять попри гетьмана,
кланяючись йому в пояс.
Дворові люди розходяться, замикаються двері від бокових покоїв, сіни пустіють. Тільки в
свічниках догоряють свічки з ярого воску, кидаючи останні свої блиски на золочені куполи
церкви-вертепу. З одної віск скапує на старий килим. Войнаровський встає і гасить її.
— Finita la comedia[56], — каже гетьман до Мотрі. Перед хвилиною блиск, сміх, гамір, а
тепер світло гасне, театр пустіє, пітьма огортає його. Актори лежать у скриньці, дожидаючи
другого святого вечора: Ірод коло Рахилі, пастухи на трьох царях з востока, чорт біля ангела
небесного.
— Як у житті, милосте ваша, — відповідає Мотря.
— Як у житті, — повторяє гетьман. — А нам здається, що наш вертеп вічний.
— Нема нічого вічного на світі.
— А слава?
Гетьман подає руку Мотрі. Йдуть до того покою, де їли святу вечерю. Тут уже прибрано.
Тільки срібні підноси з овочами й цукрами стоять і кутя у великій срібній мисці. Остатки страв у
хрусталевих тарілках біля коминка покладено.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мотря» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 606. Приємного читання.