Мотря

побороти себе?

І чим більше вчувалася в людей, чим більше їх розуміла, тим більше прощала їм. Вони

люди!

Чи тую переміну спричинила в ній важка недуга чи сильна любов?

На це питання відповісти не вміла.

Може, одно і друге.

Знала, що любить, уперве в життю любить, палко і кріпко, непереможно.

Розвивайтесь, сади!

Перша спроба встати, щоб побачити гетьмана, не вдалася. Вдруге вставати не

поспішалася. Ждала, аж лікар сам позволить. Ніколи не була такою терпеливою, як тепер.

Жадібно ловила кожду вістку про гетьмана з уст тітки Лідії і від свого чури.

Про недугу батька не знала; затаювали перед нею.

Кочубей лежав у далекій бічній кімнаті.

На другий день після серцевого припадку хотів уставати і їхати. Казав, що вже геть

подужав. Але гетьман ніяк не згодився.

— У мене ось яка гадка, — говорив гетьман, — попросимо, щоб до Бахмача приїхала

Любов Федорівна зі своєю доброю сестрою Марією і відсвяткуємо Різдво у мене. Гарно буде,

весело. Сподіюсь, приїдуть бурсаки і спудеї з вертепом, будуть співати канти й кантики,

заколядуємо собі, пригадаємо давні часи, коли то ми ще могли семейним життям жити, не

знаючи важких публічних обов'язків.