Мотря

— Ваша милість не потребують мені того казати, вірнішої і розсудливішої помічниці та

довірниці, як я, ваша милість і зі свічкою не знайдуть.

— Не сумніваюся і даром того не хочу.

— Я не для нагороди милості служу, а з великої зичливості і вдячності за все добро, якого

я від ясновельможних панів зазнала. Але що ж ти з Мазепою пічнеш, коли, видно, йому сам чорт

помагає.

— Гадаєте?

— Хто що проти нього задумав, тільки пальці собі попік.

— Себто,

— Досить пригадати діло Михайла Галицького, Семена Троцького і ченця Соломона.

Здавалося, люди недурні, не поривалися з мотикою на сонце, а дивіть, чим скінчилося. Вони

винуваті, їх покарали то на смерть, то на Сибір, а гетьман вийшов білий, як серафим. Та ще й

Полуботки тоді потерпіли.

— Військовий суд присудив відібрати від обох Полуботків маєтності й держати під

доглядом варти. Тямлю, бо мій засідав у тому суді.

— Ох, тяжкі то були часи, милосте ваша, і голод, і морове повітря, і саранча налітала. Аж

до самого Стародуба весь хліб у полі з'їла, дохла,і такий сморід розходився від неї, що аж

згадувати прикро. Прихильні до гетьмана ченці та попи казали, що це кара Божа за те, що народ

свого гетьмана не шанує і що нібито й на крилах сарани написано "кара Божа". До того ще й

пожежі пішли, натерпівся народ.