Мотря

войска ихъ царского пресвітлого величества Запорожского Переясловскій".

Ось яка різниця! Земля і небо!

І всього за 5 літ така переміна! А ниці? Куди там нині до минулого! Нині Василь Кочубей

перзона, перша по гетьмані. По гетьмані!? І доки йому давати себе затемнювати тій гетьманській

фігурі. Пора наперед, пора!

Любов Федорівна турбувалася невдалим нападом на Бахмач. Усе було приготоване так

гарно, здається, і не мож краще, і не вдалося.

Мотрю мали привезти не додому, а переховати у якомусь певному місці, сповіщаючи

Кочубеїв, що вона є і буде віддана за викупом. В такий спосіб мали бути затерті сліди, котрим

Любов Федорівна походила. Прямо харцизи на свою руку напад зробили, сподіваючись доброго

окупу, і годі. А рівночасно з Мазепи була би зірвана личина. Весь світ довідався б, що він

спосібний навіть доньку від родителів пірвати, та ще від яких! Від Кочубеїв!!

Любов Федорівна пригадувала собі цілу історію з Мотрею, від приїзду гетьмана, аж

донині, лиха була на себе, що сама не відвезла доньки в монастир, а післала отсі дві мацапури,

що навіть такого марного діла не припильнували. За те й посидять собі в монастирі не менше як

до

Великодня, нехай попостять трохи, будуть їм краще Кочубеєві хліби смакувати.

"Не треба було, — міркувала собі Любов Федорівна, — робити ніякої тайни, а явно-славно

в днину відвести доньку в монастир. Не було б такого припадку. Бо невже ж це сором? Чи одну

панночку з найкращих родин у черниці віддавали. І зацні матрони ішли туди. Перша —