Мотря

гетьманова мати. Кажуть про неї, що вона чарівниця, навіть до царя такі вісті доходили, а вже ж

таки ігуменя, хоч син гетьман. Могла й Мотря Кочубеївна ігуменею стати. Всьому лиху винен

Василь. Він настоював на тому, щоб потаймиру ціле діло робити, а Любов Федорівна притакнула

лиш тому, щоб гетьман не довідався,де Мотря, і не добув її. А тепер, гляди, вона таки в нього.

"Але, — сказала собі Любов Федорівна, — не дочекає він, щоб я за нього доньку віддала, гори

порушу, а на своїм поставлю!".

Її міркування перервав приїзд коршмарки. Кочубеїха кликала її. Вірна дорадниця й

помічниця приїхала позиченим берліном в новій шубі, з великим ковніром, щоб її не пізнали, бо й

сама те гаразд розуміла, що негарно Кочубеїсі з коршмаркою в потайні діла заходити.

Замкнулися в окремій кімнатці і перешіптувалися.

— Недобре ви діло підготовили, — нарікала Кочубеїха, — а я вас так дуже просила, щоб

як-будь не починати, бо діло велике й важне.

— Підготувала я його, як своє власне, та лихий Чуйкевича наслав. Недаром його Чуйком

прозивають. Чує, як трава росте. Де ж кому до голови могло прийти, щоби він ні з того ні з сього,

такий ліс, куди зимою хіба яка собака за зайцем забіжить, перешукувати взявся.

— Пропало. А тепер уважайте, щоб не викрилося, що я про це знала. Я собі того не

бажаю.

— Я про те з ніким не балакала, лиш з отаманом, а то чоловік певний, і він, як чую, втік, і

не зловили його.

— То гаразд. Усе можна, але зосторожна! — навчала Любов Федорівна шинкарку.