Мотря

щоправда, часто западає тепер на здоровлю, а останніми часами таки дуже подався, особливо

після тієї пригоди з Мотрею, бодай би її Бог того не пам'ятав! А все-таки до гетьмана поїхав

здоровий і — нараз уже й вернути не може. Або схвилювався надміру, розмовляючи з

гетьманом про Мотрю, або з'їв щось чи випив недоброго.

Отся друга гадка більше їй припала до вподоби. А вже ж Мазепа до всього спосібний,

підсипав чогось до страви або до чарки, і Василь Леонтійович занедужав. Щоби від того вмер, —

не гадала, бо Мазепа не такий дурний, щоб душегубство в своїй власній хаті чинити, але

пошкодити здоровлю він може.

Любов Федорівна не вірила тому, а все-таки вмовляла в себе, що воно так, бо з того

вимислу могла бути для неї неабияка вигода. Сказати тільки; доньку пірвав, а батькові трутки

підсипав, чи треба більшого злочинця?

У підходячий мент може воно дорешти принизити нелюбого гетьмана в старшинських

кругах, а як треба, то й серед народу.

Старшинські круги! І Любов Федорівна переходила в гадках не тільки генеральних, а й

полкових старшин, пригадуючи собі, коли хто з них і якого добра або зла зазнав від гетьмана

Мазепи. Для кращої пригадки добула ящик, в котрім чоловік переховував чорновики своїх листів

до всіляких визначних людей і оригінальні листи їх до себе. Пам'ять може милити, а що

написане пером, того не витягнеш волом. Любов Федорівна перечитувала старі листи, неначе

історію свого чоловіка від незначного канцеляриста до генерального судді і стольника його

царського величества. Яка висока драбина!