Мотря

кладуся.

— І добре робиш. Добрий хазяїн усього сам пильнує, а злий з усім на челядь здається.

Наші люди хочуть, як шляхтичі польські, весь тягар життя на своїх підданих накладати, собі

зоставляючи тільки функції природні й те задовілля, яке з них випливає. Гадають, що на тому

основується щастя. А з такого життя чоловік ледащіє і попадає у скуку. Недаром же й кажуть —

загорюй снажно, та й і їдж смашно. Чоловікові найкраще для його серця і для здоровля те, що

він сам собі здобуде.

— Ти, Іване Степановичу, мабуть, того і тримаєшся. Дивуюся, що тобі хочеться самому

всякими і публічними, і приватними ділами турбуватися.

— Добре б я вийшов, коли б на других здався. Треба, бачиш, щоб хазяїна і собака знала.

Добрий хазяїн ізбере, а поганий розгребе. Без хазяїна, кажуть, і двір плаче, а мій двір — це

цілий край.

— Та воно так. А я все-таки дивуюся не тільки твому розумові, але й твоїй пильності та

роботячості.

— Розум Бог дає, а пильність сам чоловік мусить придбати. Очам страшно, а руки

зроблять!

— І веселості тобі не бракує, все вмієш щось таке доповісти, що чоловікові відрадніше

стане.

— Таку вдачу Бог мені дав.

— Молодець ти, Іване Степановичу, їй-Богу, молодець.