Мотря

— Тому ще й жінки не зрікаюся, — відповів, усміхаючись, гетьман.

Вони збиралися скоро йти спати, та забули про цей добрий намір. Розбалакалися.

Кочубей не виговорився перед донькою; рад був виговоритися хоч трохи перед гетьманом.

Надто вже багато накипіло в його душі. Почував себе великим грішником, а заразом людиною

безталанною, котрій годиться усі гріхи простити.

— Кажеш, Іване Степановичу, що ти ще й жінки не зрікаєшся. Га, що ж, — женися, хай

тобі Бог помагає, погуляємо на твойому весіллі.

Мазепа поклав йому руку на коліно і, вдивляючися в очі, говорив ніби з жалем:

— Женився би, так вороги не дають. Завидують щастя, кажуть, досить з тебе булави, а

дівчину не лови, другому остав.

Слова ці були вимовлені так щиро і просто, що ними зворушився Кочубей.

— Іване, — сказав, — товаришу мій і добродію! Коли це ти до мене п'єш, так, їй-Богу, гріх

береш на совість. Не хочу я щасти твойому стояти на дорозі і не хочу, як ти сказав, зав'язувати

світа своїй доньці. — Він поправився на канапі і відкашельнув. Видно, не легко було говорити. —

Щоправда, є деякі перешкоди, і ти не сердься на мене, коли я тобі їх нагадуй та ще в твоїй

гостинній хаті. Правди не затаю.

— Які ж вони?

— ІЦе питаєш? А твій вік і те, що ти хресний батько Мотрі. Але ж, славити Бога, ти не

одного молодця заженеш у козячий ріг, а про друге діло хай турбується церква, а не ми.

Дозволить митрополит чи хто там, значиться, можна, і годі. Довго я над тим думав і додумався