Мотря

— Люди, що виступають на публічну арену, пануючі, вожді тощо являються перед

загалом в горностаях, панцирах, у мантіях, зі скиптрами, булавами, патерицями, і за тими

придатками їхньої влади, їхнього суспільного значення губиться саме найцікавіше — людина. Не

все чоловіка можна судити по його вчинках, бо не раз чоловік робить не одно проти своєї волі,

повинуючися законам, традиції, силі моменту і т. д., — говорив Войнаровський.

— Добре кажеш, — завважив гетьман, — не раз чоловік робить не те, що хоче, а що

мусить. І чим його становище вище, тим більша тая трагедія. І в історії читач сам мусить

дошукуватися людей, а це діло нелегке. До душі добираються поети, від Гомера починаючи,

крізь трагіків грецьких до Шекспіра, від Сервантеса до Мольєра. Отож, як кажу, Люї дік де Ст.

Сімон має дар єднати одно з другим, себто малювати людей в їх пурпурах і горностаях і

розбирати їх прямо до сорочки. Сам дворак, для котрого король — то сонце, сам ніби й жити не

годен без двірських форм і церемоніалу, а послухай, як він про те життя говорить, як він тих

людей розбирає до нитки, аж дивно. А найдавніше, що цей чоловік, він о три роки від нашого

Орлика молодший, уродився, коли його батькові було літ поверх 70!

— Невже ж? — здивовано спитався Войнаровський.

— Не може бути! — аж крикнув Кочубей, вдивляючися в гетьмана.

Гетьман розсміявся.

— Так, мої панове, так, Клавдові дік де Сен Сімон було літ 71, як одної зимової ночі його

друга жінка Шарлот дель Обеспін привела йому на світ отсего Люї де Сен Сімон, про котрого

говорю.