Мотря

справжній орлик, з нього колись може випіриться орел. Чи не догадується він чого? Листи

шифровані читає... Може звіритися йому, може поставити його так, як колись біля Богдана стояв

Виговський?.. Ні, ще не час... Ще й сам гетьман не знає, що зробить. Але зробить те, що зробити

треба, щоб з наміченої дороги не зійти...

На чотирокутнім дубовім столі з крученими ногами, накритім перським узористим ковром,

за який можна було гарний хутір купити, лежало декілька рукописних зшитків у пергамінових

переплетах. Козацькі хроніки, мемуари і копія переяславського й андрусівського договору.

Гетьман переглядав ці важні історичні документи, роздумуючи над кождим пунктом.

— І тут гаряче, і там боляче, — сказав, потираючи бліде чоло рукою. — Поставив нас

Господь на порозі з Азії в Європу, поклав, як залізо між молот і ковало — кують. Аж іскри з того

заліза летять. Важкий талан!.. Особливо тепер, коли таких двох ковалів появилося у світовій

кузні, як Карло і Петро. Один геніальний варвар, а другий фантастичний герой. Оба хочуть

підбити весь світ і перетворити його на свій лад. Обом сниться Олександр Великий, одному,

може, й Тамерлан. Оба молоді. Мазепа поміж ними, як батько... Нова мітла гостро мете, але й

емітується скоро... Петро п'є, гуляє, у його падуча недуга, кажуть, що ще й другу із заграниці

привіз, французьку; головою трясе, хвилини спокійно не всидить, ніби чорт у нього вселився... не

буде йому довгого життя. До того він не вояк. Він так воює, як зуби рве і мерців поре, — щоби

скорше. Карло вожд, якого світ давно не бачив. Більший від Валленштейна, справжній герой. І

генерали у нього які, а які вірні, військо за ним в огонь і воду піде... Треба дуже уважно

приглядатися до того великого двобою і вмент, коли доля перехилюватиме успіх на бік одного з