Мотря

не кровожадний тигр, він дійсно культурний чоловік, лицар і філософ. Вишумів хлопцем, а тепер

людський біль не дає розкоші його широкій душі... Пощо знущатися над людьми, коли життя і так

важке, коли й без того тільки болю в світі?"

І він гладив щонайкращу троянду своєю білою, малою сукою, ніби жалував її, що доцвітає

не на рідній вітці.

"Вибір-то легкий, але вибрати все-таки тяжко. Військо наше розкинене по цілому сході

Європи, від моря та до моря, і нелегко буде стягнути його докупи, як настане рішаюча хвилина.

А зі старшиною ще гірший клопіт, як з військом. Це люди зажиточні, мають маєтки, землю,

двори, усякого добра надбали. Бояться, щоб не втратити його. Поки говориться, поти вони на

все готові, а як прийдеться до діла, то стануть випрошуватися хто недугою, хто родинними

справами, а хто і без виправдання спасеться бігством. Таких, що на них можна покладатися,

небагато..."

І гетьман став їх перечислювати на пальцях: Войнаровський. Орлик, Горленко,

Ломиковський, Кожухівський, Андріяш і ще, може, дехто. Та чи й вони певні? Може, відрічуться

його, як трижди отрицався Петро Ісуса? Коли б справа була певна, — oro! — тоді не обігнався б

від них. Забувають, що не ясла до коней ходять, а коні до ясел.

"Змиршавів народ, сам дріб!" — пригадалися гетьманові слова незнайомого, і його високе

чоло покрилося морщинами...

Може, воно й не так. Може, й тепер є люди не згірші, як були за Хмельницького, тільки

часи інші, а що вони інші, може, це і не без його вини. Приспав лицарського духа, хотів