Мотря

хоронитель стоїть, а з лівого підкрадається чорт.

— Також гадки! — говорив, ще сильніше вистукуючи чобітьми, ніби хотів відстрашити

чорта. — Також гадки! Пек та цур йому!

"Може, той самий, що його мастями з ящірок мастить, до мене з такими гадками

підступає.

Нема дурних, небоже! Важкі тепер часи, то правда, але старі люди говорять, що за

попередніх гетьманів ще куди гірше було. Тепер, правда, багато козаків у далекі походи женуть, і

чимало їх гине, але в краю такої різанини нема, як за Руїни бувала. Гетьман лад тримає, і коли б

не московські постої та не ті здирства, що вони спокійним людям чинять, то, може б, за його

регіменту і в нас було, як у людей. Чи запродав він свою душу чортові, чи не запродав, то це не

наша річ, а його, але щоби раз яким способом отсих московських чортів позбувся, то було би

гаразд. Ще й як!"

І вартовий дальше ступав, вилискуючи ногами, як баба на річці праником. "Нині на варті

стій, а завтра, може, в бій, такий світ мій! Гіркий світ мій!"

Над гетьманським садом блідла темна синява небес, меркли блискучі зорі, і крізь густі пні

дерев мерехтіла золота заграва.

Повівав поранній холодок.

Гетьман не спав. Розпрощавшись зі старшинами, може, ще з годину тому, розмовляв з

Орликом, пригадуючи, що й до кого має завтра написати і до підпису йому предложити.

Орлик так якось пильно приглядався до нього, зазирав у душу, ніби вперве бачив його. Це